Сторінки

19 вересня 2016 р.

мандрівка поряд з хмарами. Боржава

Осінь, що схожа на літо і літо, що схоже на пізню осінь. вже двічі, як мінімум мандрувала цьогоріч в гори із емоціями, які залишаються на довго.
Боржава, тепла осінь, палюче Сонце, зорепад, кава з корицею, смачне вівсяне печиво та різні люди, яких єднає дух мандрів. Гори єднають всіх в одне!
В горах - фізично не відпочити, та духовно, морально - запросто! те відчуття, яке вони дарують - не порівняти ні з чим іншим, адже краще гір можуть бути тільки гори, в яких ти ще не був...

Подорожі, які відбувають спонтанно - найкращі!

Воля, свобода, жага до життя - ось з чим можна порівнювати такі мандрівки!

Боржава, яка манить, яка заворожує присутніх простором та кольором... Цей хребет, ці полонини кольору літа чи кольору осені, насичені теплом, солодко-смачними ягодами подарували нам два дні суцільного відпочинку.

Отже, нас було четверо, група "Нещастя", якій щастило або "3+1" чи " 4 в одному"  :)
наше щастя, що ми зустрілися в одному місці, що знайшли в собі натхнення та бажання відчути щось нове, жага пригод перемогла, ми таки купили квитки і поїхали у Воловець.

Закарпаття - край сонця, тепла, винограду, ніби поруч, та він інший, у ньому живуть люди говірку яких зрозуміти з першого разу складно, та до неї можна призвичаїтися, з часом навіть розуміти.
та зараз не про них, а про нас.


ми приїхали тоді, коли вже все освічували промені вечірнього сонця. на вулиці було тепло, наш шлях пролягав селом, та згодом змінився різким підйомом в гору, нашим легеням, які наповнилися свіжим повітрям, це здавалося нереальним, наші розмови змінилися важким сопінням, червоними щоками, місяць огорнув у своє проміння нас і все навколо, а з лісу віяло прохолодою.
вийшовши до Старої сироварні десь години за дві, коли міська метушня та гул машин забулися повністю, вдалося спостерігати за феєрверком, в горах таке побачити доводиться рідко, та це була наша мандрівка, вона почалася неординарно.
швидко розклавши намет, розвівши багаття, одягнувшись тепліше, адже це все таки гори і ніч, зваривши запашного напою та ще чогось перекусити - повсідалися посмакувати, помовчати, послухати  тишу, поспостерігати за небом, а небо тієї ночі було безгранним, воно дарувало відчуття безмежності, спокою та відкриття нового себе, нового почуття чи давно забутого, яке ховається у закутках душі... небо дарувало зорепад, який дозволяв загадувати не одне бажання, як то кажуть ми були у готелі тисячі зірок... кожен відчував себе тут по-новому, тут все по-іншому, ми інші, такі, якими є з середини, такими якими нас не побачиш у звичному житті, ми відкриті для світу, лиш коли він відкривається нам... 
просидівши так години чотири, а може і більше ми таки поринули у світ сну.

ранок. краєвид, який відкривався з намету - дивилася б на нього і дивилася... 
та пора підніматися на хребет, а то скоро сонце світитиме безжально...
піднімаючись, роблячи крок за кроком, рухалися вперед та намагалися все зафіксувати "на плівку" ... або як казав, єдиний представник чоловічої статі у нашій групі "Нещастя", - "ми або йшли або фотографувалися", та тут очей не відвести від просторів, йдеш-йдеш, а поруч тебе щось недосяжне, та ти тут, і в це важко повірити, бо ще вчора ти був частиною міста, а тут ми все поставили на паузу та відчували природу, яка доповнює нас, та якої ми є маленькими частинками...

Великий верх, Стій, Плай, Темнатик, і ще одна, яку у народі звуть Цицька, - це вершини які підкорилися нам за два дні... ми засмагли, можна навіть сказати дуже засмагли, відчули на собі спеку, спрагу, подих вітру, приємну втому, студену воду з джерела і струмка, тепло вогнища, - ми відпочили! :) (надіюся, це змогли відчути всі учасники мандрів, а не лише я)

повернулися додому всі цілі, ну майже всі, двоє з нас вбили своє взуття... потрібно нове, щоб знову йти вгору... тому зберемося і вирушимо знову!

а зараз фото, переглядачючи які усвідомлюєш, де ти був і що бачив...


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 

а тепер як їхали і йшли:

- п'ятниця, електричка о 16:50 Львів-Ужгород: їхати до Воловця, виходити десь приблизно в 19:40 (квитки брати завчасу,  а то студенти їздять додому)
- біля вокзалу є магазини, можна докупити те, що забули чи душа побажала;
- перейшовши колію навпроти вокзалу - рухатися селом, весь час прямо, поки не вийдете до струмка, потім поворот ліворуч і знову рухатися дорогою, вона рухатиметься вверх, моментами дуже різко.
- йдучи лісом, там також одна стежина, виходите до Старої сироварні, біля якої можна розкласти намет та є джерело, де можна набрати води. З дровами трохи складніше, адже на нічліг сюди приходить багато людей, та все ж реально, якщо зайти трошки далі. і так подолано близько 9 км за дві години.

- субота. прокинувшись, вмившись розвели багаття приготували поїсти, набрали води декілька пляшок, щоб вистачило туди й назад, і вийшли на маршрут, тут все добре марковано, що значно допомагаю долати шлях тим, хто вперше. піднялися до Сироварні рухалися дорогою  вверх тримаючись ліворуч, на роздоріжжі, коли буде дорога звертатиме праворуч - знову рухалися тримаючись лівого боку, йдучи вузькою стежиною, лишали метеостанцію праворуч, бачили стовпці, якими міряють висоту снігу у холодну пору.
- перед підняттям на вершину, серед полів чорниці, з правої сторони віковічно лежать камені, відпочиваючи на яких можна милуватися красою, перед горою Великий верх є поворот праворуч, та щоб дістатися вершини - потрібно йти вверх, виходити на хребет, щоб мати змогу мандрувати далі.
- на горі вітер, вид на краєвиди у всі сторони Закарпаття захоплює дух, спочатку Великий верх, потім Стій, поверталися цим же маршрутом, та вже під промені заходу сонця і йшли по марківнику до метеостанції чи то гори Плай, і спускалися на нічліг до Старої Сироварні. подолали десь близько 17 км.

- неділя. ранок знову чудесний, залишилося підкорити дві гори, Темнатик і улюблену гору нашого провідника - Цицьку.
- смачно попоївши, набравши в джерелі води, розрахувавши свої сили та час, вирушили від Старої сироварні до Темнатика, знову вказівники прийшли на допомогу, тому заблукати тут важко, а тим більше у світлу пору дня.
- Коли вже і остання вершина взята - є дві дороги повернення до Воловця, одну нам не рекомендували одразу, та що праворуч, а іншу потрібно було випробувати. Отже пішли ми за стрілкою, ліворуч, спуск, також нелегкий, та кажуть, набагато легший. Йшли довго петляючи лісом, в лісі є джерело, де можна поповнити запаси води, якщо спека і мучить спрага, а воду вже випили.
- Вийшли в село і повернули до потічка, який оминали на початку маршруту, ніби виходячи на коло, щоб знову долати круті підйоми. Привели себе до ладу, перевели подих та поповнивши запаси енергії близько 16:30 знову вирушили на вокзал. Часу до електрички залишалося ще вдосталь, ми повернулися і чекали свій транспорт, яким відправилися до Львова десь о 17:40, він стоїть лише 2 хв тому гаяти час не варто, а одразу шукати свій вагон.
- Квитки знову ж таки  потрібно купляти завчасу, а то працівники залізниці без них не впускають, а перед відправленням їх купити проблема.
- за цей день подолано близько 9 км


і багато P.S.: 

- дякую вищим силам за погоду, за те що цей світ продуманий до найменшої деталі  таким, яким він є, бо вдивляючись у небо, розумієш, що тут діє вищий задум, що ми тут не одні, що ми і половини не знаємо з того, що поруч... та ми доповнюємо одне одного...
- дякую, тим людям, які сприяли нашим мандрам, тим, хто був їх частиною, що допомогли зробити ці вихідні на повну!
- хтось шукає відмовки, що нема споряги, чи нема ще чогось, та той хто хоче піти - йде, завжди знайдуться люди, які допоможуть - головне шукати :)

- дякуючи кожній мандрівці - робочі будні проходять швидше (перевірено), головне відчувати те, що захоплює дух!

- нове правило - жити, і кожного вдалого моменту відчувати щось нове, те, що перехоплює подих, те, яке захоплює і дарує приємну втому ...

Немає коментарів:

Дописати коментар