Мандрівка не на Боржаву

Вівторок, як то кажуть, майже початок тижня, у Львові збирається на дощ, та до цього тут всі звикли... Даринка молодець, що подзвонила, в середу вона вже в потязі і в четвер вона вже тут! :)

Сонячна і тепла Одеса змінилася на дощовий і прохолодний Львів, а до гір тут вже рукою подати...

День перший. Шипіт.

Вранішня електричка Львів-Мукачево. Прийшли завчасно, сівши у свою частину вагона зрозуміли, що вона буде спокійною, можна трохи подрімати перед тим, як доїдемо до першої точки-виходу. По дорозі, вже у горах, до нас підсіла бабуся, яка їхала також до Воловця, слово-за-слово - розговорилися, хто куди і чому їде, ми - побачити щось нове, щось подалі від міської метушні, а бабуся - до внуків на Закарпатті. Згодом, до нашої розмови долучився і чоловік, який підказав, куди і як краще дійти.

"... до таксистів не йдіть - вони вам розкажуть, що автобуси туди не їздять :) йдіть на автостанцію, так разів в десять вам дешевше обійдеться."

під'їжджаючи до Воловця у тамборі з'являються хлопці і дівчата з іншої частини вагона, ми такі подумали, що вони мабуть на Боржаву, та чоловік додав, що "... ці лише на Шипіт такі на Боржаву не ходять. Всі кольорові з'їжджаються сюди 5 липня, щоб побути тут на Івана Купала".

Вийшовши із електрички, допомагаючи бабусі із пакунками, йшли вздовж колії (в сторону Львова) на вокзалі до дірки у паркані, в яку всі місцеві скорочують шлях. Ще кілька поворотів і ми дійшли до кільцевої, до автостанції.

Як дізналися автобус Ужгород- Міжгір'я їде через Подобовець і буде о 10:45, ми встигаємо, Купили квитки і чекаємо. Людей у цьому напрямку все збільшувалося, а автобуса все не було.

Спізнився він на пів години. Доїхати мали за 15 хвилин (час зазначений у квитку), та їхали десь ще раз так.

12:00 приїхали у Подобовець, і від зупинки вирушили ґрунтовою дорогою на пд-зх.. Перейшовши пагорб потрапили у с.Пилиповець, у котрому багато готелів, ресторанів.

Минаючи прокат лиж "У Толі", будівництво майбутнього храму, перейшовши бетонний міст через річку, приватну садибу на паркані якої сидить дерев'яний ведмедик, рухалися далі дорогою.

Десь за 1 км дісталися дерев'яної хатки лісника-охоронця цієї пам'ятки природи. Прохід на територію платний, 10 гривень.

Перейшовши річку містком, через 500 метрів тримаючись одного із берегів можна побачити, відчути на собі каплі водної стихії, водоспаду Шипіт.

Біля водоспаду ми опинилися о 13:05, там завжди багато людей, тому ловити момент, щоб сфотографуватися трохи важкувато, але реально, бувають моменти - всі розходяться, і вода щось шепоче. (Легенда про Шипіт)

Навколо водоспаду існують прокладені стежки. Завдяки їм на нього глянути  із різних сторін. На одному із них стоїть знак, і тільки тоді розумієш, що це справа рук веловідчайдухів із Pylypets bike park.

Назад поверталися тим же шляхом, оглянули крам місцевих продавців, там є все від стандартного китайського краму-сувенірів, мила річної роботи карпатських майстрів, до вина із різних ягід (чорниця, ожина, малина), за 1,5 літри просять 50 грн. Там же прогулюється порося, ну як порося, добряча свинка кг на 100, на питання чия? відповідають просто місцева. Та з неї, мабуть, в найближчому майбутньому буде шашлик. :)

Також по території можна побачити знаки-вказівники - робота рук місцевого лісника охоронця, який сидить на вході.

З Подобовця до Воловця їздить маршрутку о 14:30 і 15:30. Тому прийшли десь без 15 хвилин третя. А без десяти уже їхали маршруткою, яка мала бути о 14:30. І вже за 25 хвилин були у Воловці. Як потім виявилося, водій автобуса, який підвозив нас в і з Подобовця їхав перший раз тим маршрутом, тому із графіку того дня він трохи вибився, не встигав, а бувало, за проїзд питався у пасажирів скільки то має бути :)

Прийшовши на вокзал, пішли за квитками на Сколе. Мала їхати електричка Мукачево-Львів, та як виявилося - є ще одна "Мукачево - Стрий"  - вона дешевша, правда їде трошки довше, але ти їдеш, а не очікуєш на вокзалі, тому ми вирішили поїхати нею.

Та того дня все спізнювалося, і залізниця також вибилася із графіку, але вже черкз ремонт колії... наша електричка "Мукачево-Стрий" спізнилася на 40 хвилин. Та близько 19:00 ми вже були у Сколе. Попрямували до нашого попередньо заброньованого нічлігу. :)

День на тому було завершено.

Підсумки першого дня:

- туристи бувають різні: кольорові, ті які ходять на Божаву і просто туристи ;

- язик, як то кажуть, до Києва доведе - тому не лінуємося, щось не знаємо - питаємо, люди у нас доброзичливі;

- на мандрівку першого дня на одну особу витрачено 80 грн:

      Львів- Воловець - 41 грн

      Воловець-Подобовець - 8 грн (квиток в касі)

      вхід до Шипоту - 10 грн

      Подобовець- Воловець - 10 грн (квиток у водія), мабуть краще квиточки брати у касі :)

      Воловець - Сколе - 11 грн

День два. ПараСка.

Прокинулися близько 8 години. Дощику за вікном не було, та дуже гарно парувала земля. Не спекотно. Перегянули прогноз погоди - хмарно, сонячно, проте, дощовички, взяли, як потім зрозуміли - не марно. :)

Піднімалися прямо від дороги вверх по схилу до стежки і тоді рухалися вверх по 13-ому маршруту.

Йшли ми йшли, думали, невже ніхто так і не підніматиметься, невже субота, вихідний - всі знехтували нарешті гарною погодою, щоб піднятися на вершину?! та ні, побачили згодом, групу із хлопців, які спускалися до Сколе, мабуть на електричку... Піднімаючись потроху побачили знак, що свідчить про наявність питної води, де можна поповнити свої запаси. Кажуть, що на шляху взагалі то є три джерела, та лиш одне з них підписане.

Перед тим як вийти на схил, трохи перепочили на галявині. Побачили екологічне пиво, чи то пак, пляшку в якій воно зберігалося на дереві.

Потім, вже на схилі зустріли ще одного чоловіка із донечкою, яка вже втомилася, але йшла вперед.

На підступах, до вершини ми побачили, знак, який свідчить, що гора названа в честь доньки українського князя, яка загинула тут.

Ще одну частину групу, попередньо побачених мандрівників, яка складалася із трьох хлопчиків і батька одного із них, ми зустріли на вершині, вони вже підкріплялися домашніми смаколиками, які прихопили із собою.
Ми вирішили пофотографуватися, посидіти, поглядіти в далечінь, щоб запам'ятати ту велич, яка навколо, те, що все безмежне і величне, а ми лише маленькі частинки великого світу. Те, що від нас залежить і все і майже нічого.

 

Згодом до вершини добралася група із більше як 20 людей із Києва, а на гору вони підіймалися із Коростова. Від них було трохи шуму, та назад вони поверталися вже в Сколе. Наш маршрут-повернення також планувався тієюж дорогою, та ми приєдналися до групи лісника, його друга, трьох хлопчиків і дівчинки, і ми вже мандрували в сторону Коростова.

 

На цьому маршруті нема таких перепадів висоти, там шлях пролягає вниз. Пан Олег із своєю компанією вгостили нас печеною на вогні картоплею із салом та овочами. В горах завжди все смакує краще. Вперше я із Дарою спробували печені на вогні лісові гриби. Спочатку ми пожартували, чи вони їстівні, нам розказали історію, що всі гриби їстівні, просто деякі можна з'їсти тільки один раз :)

Спускаючись вниз по 504 маршруту, на своєму шляху ми зустріли будиночок із нарами, та вікном, яке виходило на річку. Тож тут можна зупинитися на ніч. Сховок від вітру і дощу забезпечено.

Чим ближче до села, тим було зрозуміліше, що дощу нам не оминути, що каплі вже приземляються на наш одяг.

Дякуючи дзвінкам наших друзів по мандрівці нас підвезли із Коростова у Сколе, в якому, до речі, дощику не було.

Ми втомлені, але раді - сходили ще в магазин за чимось смачненьким і пішли до нашого тимчасового дому відпочивати.

День три. Водоспад Кам'янка та Журавлине чи ба Мертве озеро.

Тут ми вирішили не спішити. На автобус, з автостанції в сторону Стрия вони їздять що 30 хвилин. і близько 11:00 ми виїхали до Дубини. В Дубині потрібно виходити на першій зупинці, та краще завчасу попередити про це водія, бо не факт, що ще хтось там виходитиме.

Вийшовши - рушайте назад до першого повороту ліворуч, хоча там є знак, тому пропустити потрібний керунок буде важко.

Перейшовши колію ми тримали курс асфальтованою дорогою через міст до точки-перепустки на територію заповідної території.

Прохід на територію рекреаційної зони вартує 6 гривень.

Йшли ми асфальтованою дорогою догори, Нам зустрічалися туристичні бази, статуя Богородиці з Ісусом, джерело мінеральної води перед мостом.
Чим ближче до водоспаду, тим більше можна зустріти машин, які зупиняють на узбіччі. Біля Кам'янки багато торгових точок із знову ж таки одноманітним крамом азіатського походження та чимось попоїсти. 

Біля водоспаду багато людей, які прагнуть зловити мить із водною стихією.

Шумно.

Відійшовши від нього ми пішли далі, до озера, яке в народі звуть Мертвим.

Піднімаючись до нього охочих на нього подивитися, відчути його атмосферу все менше. Всі заїжджі на машинах туристи туди вже не йдуть, їм достатньо побачити водоспад і залишитися на облаштованій ділянці смажити м'ясо.

Діставшись Журавлиного ми вирішили залишитися тут на певний час, і це був хороший вибір. Тут не було галасу від людей, ті, хто приходили - залишалися максимум на декілька хвилинок, щоб сфотографуватися.

Було чути шум від вітру, від дерев, від качок, які живуть на озері. Це було того варте, це озеро ховає в собі таємниці, і розгадувати їх ми будемо ще не один рік.

Воно може сподобатися, може не сподобатися, але повагу заслуговує, якщо задуматися звідки воно тут, як довго, якщо згадати історії зі шкільних років, то воно нескінченне, бездонне, і утворене у джерелі кратера вулкану.

Спустившись назад до будиночків із сувенірами попрямували до автобусної зупинки. Чекати свого автобуса довелося не довго. Хвилини за 4 ми вже сиділи у м'яких кріслах у напрямку до Львова, смакуючи заздалегідь приготований чай із чебрецю і апельсинки, запах якого наповнював оточуюче нас повітря.

Підсумки нашої із Дарою мандрівки.

• Одна мандрівка закінчуючись дає початок відліку до нової. 
• Спонтанні вчинки здатні змінити, відкрити себе і світ навколо.
• Мандрувати - відкривати себе із іншої сторони.