Сторінки

18 жовтня 2014 р.

одна із сторін війни

    Знаєте, у цей час, коли по одну сторону країни ідуть бої, а в іншій розважаються не задумуючись над наслідками - стає страшно... коли твої побратими сплять в окопах, хоча офіційно в країні війни ніхто не оголошував, коли їм бракує звичайної розмови із рідними людьми, коли вони не бачать своїх коханих вже не перший тиждень, коли їхні очі із люблячим поглядом бачать лише те, що і в страшному сні ворогу не побажаєш...
а в цей час політики ведуть передвиборчу підготовку повним ходом, вони вийшли,  як то кажуть,  вже на фінішну пряму - вибори за тиждень, вони боряться за голоси електорату не шкодуючи коштів, які могли б врятувати не одне життя українського юнака... (Вже більше 
600 000 000 гривень витрачено на передвиборчу агітацію, хоча один бронежилет коштує 5 000, а каска 3 000 гривень...)

Не перший раз допомагаю в супермаркеті із збором продуктів для хлопців у зону АТО. Вже знаєш, що в супермаркет приходять різні люди, із різними поглядами на життя, вже знаєш, що на деяких просто не потрібно звертати уваги, вони не усвідомлюють того, що війна ближче як нам здається, і що зачепить вона всіх, у неї немає улюбленців.  
ось декілька прикладів:
- а що ви тут робите, а для кого це, а навіщо???
- я не підтримую війни, тому вам допомагати не буду, якби не ви, то ті, що на сході вже давно повернулися б додому і не воювали і був би мир...
- дехто проходить повз то не звертаючи на тебе уваги, то із зверхнім поглядом, ніби ти просиш для себе...

Але добрих, чуйних і готових допомагати - набагато більше! Не дарма відправили вже не одну вантажівку допомоги, а у відповідь чули слова вдячності від наших захисників. 

Приходять старенькі, які живуть на одну пенсію, але принесуть упаковку макаронів чи зубну пасту, хоча для їх бюджету і десять гривень відіграють чималу роль. Вони завжди із розуміючим поглядом знають, що якщо не ми, то окупант за декілька днів буде вже і біля наших домівок, що спати спокійно ворожа куля не дасть нікому.
Мами, бабусі чи дідусі, які прийшли із своєю малечою в магазин стараються допомогти, хто чим може. Хто печивом, хто банкою згущика чи тушківки. А як то кажуть з миру по нитці, а бідному сорочка. Це саме наш випадок, коли ціни ростуть немов гриби, а зарплати залишаються на рівні вже майже річної давності...

Та сьогодні вразило мене інше, завдяки чому і з'явився цей пост.

Все як завжди, люди заходять у супермаркет, ти відокремлюєш одну листівку і зі словами "збираємо продукти для української армії, тут список чого потребують наші хлопці на сході - маєте змогу - купіть щось із вказаного" - передаєш як послання, клич про допомогу, та промовивши лише перші декілька слів, чуєш у відповідь - "він тільки повернувся!" - ці слова повні радості, щирості і любові. Очі, які в той момент дивляться на хлопця із дитиною у візку повні світла, які ловлять кожну мить, коли він поруч. 
Із вигляду - звичайна сім'я - мама, тато і малюк, та лише дивлячись вслід цьому відчайдуху - розумієш, що його рана ще не загоїлася, що пройде ще не один місяць реабілітації поки його хода набуде звичних рис.
ти розумієш, що завдяки йому і сотням інших схожих на нього ти живеш у мирному місті. Знаю, що наступного разу, мабуть, не впізнаю цю молоду жінку, але той момент запам'ятаю, її радість, яка передається оточуючим, завдяки тому, що її кохана людина, яка була за крок від смерті - вижила, що вона повернулася, але її боротьба ще попереду і доведеться виграти ще не одну битву у житті та за нього, де зброєю у руках буде звичайне слово чи прості добрі вчинки, що заслуговуватимуть поваги.

Хоча ми не народилися для війни, а в кожного з нас був свій сценарій життя, та пройшла мить - один рух долі чи то подув вітру і вони вже змішані в одну книгу із багатьма невідомими авторами, які життя за життям, як буква за буквою, пишуть нову вистраждану історію нашої Батьківщини!
Дякую Вам, Хлопці, за цей подвиг!

5 коментарів:

  1. Можливо після мого коментаря мене зненавидить пів-країни, але я це напишу.
    По-перше всі давним-давно знають, що в країні війна, всі за це переживають і бояться. Те що вони не проявляють цього на людях, це їхній спосіб захистити себе від неї. Люди використовують будь-яку можливість, щоб абстрагуватися від цього жаху: чи це робота, чи якесь святкування, що нагадує їм що життя продовжується. І тому кожне нове нагадуванням їм про те в який важкий час вони живуть, їм неприємне.
    По-друге стосовно волонтерства. Я розумію, що ми повинні допомагати нашій армії, але ця допомога не повинна становити 99% всього їхнього забезпечення. Навіщо мені держава, яка не виконує свого прямого обов’язку «захист населення і кордонів»? Навіщо я сплачую таку велику кількість податків? Сьогодні волонтери виконують її обов’язки, тим самим знищуючи саме поняття «Українська держава». І політики цим користуються, поки волонтери забезпечують армію, вони собі спокійно ділять наші гроші. Моя думка, замість цього стояння по супермаркетах, краще пішли б під верховну раду і вимагали, щоб уряд виконував свої обов’язки.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. а що зміниться від стояння під верховною радою? там зараз всі готуються до виборів...і розкажуть, що це чергова провокація і ситуацію потрібно вирішувати мирно!
      а від збору допомоги в супермаркетах є користь, ми на пряму можемо допомагати! можна побачити результат, того що ти робиш! кожен допомагає як можу, хтось волонтерить, інші наповнюючи корзину.
      кожен кричить, що держава зробила для мене, але не питає, а що я зробив для неї?
      все зміниться тільки тоді, коли ми почнемо змінювати своє навколишнє середовище, кожен біля себе, а вже тоді зміниться держава. Та до цього мабуть ще пройде багато часу, бо змінюватися хочуть не всі, на жаль!

      та розповідь була не про волонтерство, а про щасливу молоду сім'ю.

      Видалити
    2. А що змінило стояння під Верховною радою півроку тому? Так поки люди останнє відають, щоб вдіти солдат. Вони там на горі ділять наші гроші. Так чого добився майдан, за що вмирали люди. http://zhnazarm.blogspot.com/2014/10/v.html
      Я, як громадянин України, стабільно сплачую всі податки, комунальні послуги і інші державні мита. З моєї зарплати стягують більше чим я отримую на руки. Тому я виконав свою частину "суспільного договору" і маю повне право вимагати від влади виконати її частину. Якщо вона його не виконуватиме, то навіщо мені така держава?
      Цей блог, як на мене, більше був присвячений питанню війни в країні, а молода сім'я, це лише його найкраща частина.

      Видалити
    3. та ну, кожен платив податки, платить і буде платити їх. Завдяки цьому існує соціальна сфера - пенсія для наших дідусів, бабусь чи інших потребуючих...
      гостро відкликатися на вище зазначені питання може лише та людина, котру війна не зачепила особисто. Тільки би опинилася там дорога для неї людина віддала би не одну зарплату, і не казала, що нехай допомагає держава, а різними способами намагалася б врятувати життя для рідної особи сама!

      Видалити
    4. Ха-ха)))
      А я думав ми в одній країні живемо. В Україні всі думають не проте як заплатити податки, а як їх оминути. В нашій країні всі шукають спосіб як обійти систему, а не як заставити її працювати (це волонтерства також стосується) А потім говорять система погана, а ви хоч раз спробували дотриматися її, а не обманути, я вже колись про це писав: http://zhnazarm.blogspot.com/2013/10/blog-post.html.
      Щодо податків, то вони мають іти на утримання всієї держави, це своєрідний внесок кожного громадянина, як члена своєрідного клубу, для того, щоб цей клуб продовжував нормально працювати.
      "врятувати життя для рідної особи", це забрати її з війни, тим самим знову обійти систему. Кожен сам повинен відповідати за своє життя.

      P.S. "інших потребуючих" - це наші "любі" чиновники...

      Видалити